Алхімія ідентичності: вступ
У моєму блозі я досліджую мову як живий організм, що формує та відображає суспільство. Сьогодні поєдную науково-популярний підхід з болючою темою, розкритою у статті Юрія Винничука "Українство на вкрадених землях. Курщина" (стаття тут). Ця територія, колись тісно пов’язана з Україною, стала жертвою політики асиміляції, де мова відігравала роль ключового інструменту.
Курщина: коли мова творила світ
Етнографічні дослідження Василя Зуєва, Олексія Дмитрюкова та інших фіксують багату українську культуру на Курщині. Олексій Дмитрюков, зокрема, описував традиції, весільні обряди та демонологію, які сягали козацького коріння. "Нравы, обычаи и образ жизни в Суджанском уезде" – це вікно у світ, де українська мова була не лише засобом комунікації, але й символом ідентичності, що об’єднував колишніх козаків Сумського полку. Курщина – історично українська територія. Згідно з "Енциклопедією Сучасної України", південь Курщини належить до етнічних українських земель, колонізованих українцями.
Зруйнований код: мова під тиском
Поступово, мова стала об'єктом тиску. "Етнографічна замітка" Григорія Залюбовського фіксує українське населення Старооскольського повіту, яке "у повній відчуженості від росіян, зберігаючи свою самобутню культуру, мову, традиції і звичаї, національну самосвідомість". Проте, указ 1782 року, зрівнявши українців Курщини з іншим селянством, став першим кроком до розмивання їхньої ідентичності. Невідомий автор зауважував, що, хоч чоловіки переймали елементи російського одягу, жінки залишалися вірними українській традиції, символізуючи боротьбу за збереження свого коріння.
Цитата Івана Буніна з оповідання «Козацьким ходом» дає яскравий контраст: "Хохлы мне очень понравились с первого взгляда… рослые, здоровые и крепкие, смотрят спокойно и ласково, одеты в чистую, новую одежду". Цей опис підкреслює відмінність українців від "изможденных" великоросів, але водночас показує, наскільки крихкою була ця ідентичність під тиском асиміляції.
Забуті голоси: література Курщини
Стаття Юрія Винничука повертає з забуття імена українських письменників, народжених на Курщині: Микола Білевич, Іван Купчинський, Ігор Улагай. Микола Білевич, автор збірки фантастичних оповідань «Святочные вечера, или Рассказы моей тетушки», тісно пов’язаний з українською демонологією, яку досліджував Олексій Дмитрюков. Іван Купчинський, автор оповідання «Чортів портрет», продовжував традиції української містики. Трагічна доля Ігоря Улагая, розстріляного у 1944 році, символізує нищення української інтелігенції. Його вірш «Живуща сила», написаний у часи окупації, сповнений віри у незламність українського духу:
Але ніхто тебе зламати
Ані зігнути не здолав,
Ти – непохитна, люба мати,
І дух твій все перемагав.
Сталінський культ: остаточне знищення
Згортання української освіти з 1929 року та репресії проти інтелігенції стали нищівним ударом по українській ідентичності на Курщині. Цифри вражають: у 1926 році 53,6% населення Курщини були українцями, але вже до кінця 1930-х українська мова зникла зі шкіл та публічного простору. За словами історика Сергія Берендєєва, у Курській губернії існувало товариство "Новий шлях", члени якого зверталися до радянської влади з проханням приєднати Курщину до УРСР або дозволити їм переселитися в Україну. Мова стала не лише об'єктом тиску, але й зброєю масового знищення ідентичності.
Замість висновку: пам'ять та відродження
Історія Курщини – це гіркий урок про те, як мова, культура та історична пам'ять можуть бути використані для знищення цілого народу. Ця трагедія нагадує нам про важливість плекання української мови, підтримки культури та шанування пам’яті тих, хто боровся за збереження української ідентичності.
Джерела:
(https://kyiv24.news/news/kurshhyna-povertayetsya-u-ridnu-gavan-istoryk-rozpoviv-pro-etnichni-ukrayinski-zemli-na-terytoriyi-rf)
(https://zbruc.eu/node/119640)
(https://www.nas.gov.ua/UA/Messages/News/Pages/View.aspx?MessageID=11659)
Немає коментарів:
Дописати коментар